Персона


Анатолій Криволап

"Я бачу життя крізь живопис, а не дивлюся на живопис крізь життя"

Біографія

Криволап отримав класичну фахову освіту, закінчивши Державний художній інститут у Києві, але шлях у мистецтві прокладав крізь власне уявлення про колір і відтінок. Після закінчення інституту протягом 15 років вів непублічний спосіб життя, шукаючи себе у мистецтві й не бажаючи творити в єдиноприйнятому радянському стилі соцреалізму. Протягом цих років його як митця підтримував польський лікар Рішард Врублевський, з яким художник познайомився 1978 року і який став не лише власником найбільшої колекції робіт Криволапа, але й його близьким другом. Важливою подією стала республіканська художня виставка, що проходила в Києві 1990 року до 45-ї річниці перемоги. Його картину “Багряні висоти” розмістили в найвіддаленішій залі, не знайшовши їй іншого місця через насиченість кольору, але й попри це вона викликала помітний резонанс і відкрила художника для професійної спільноти. Згодом Криволап входив до мистецього об’єднання “Живописний заповідник”, яке формально існувало з 1992 по 1995 роки, але чий вплив на сучасне українське образотворче мистецтво тривав десятиліття. За наступні двадцять років Криволап здобув статус впливового митця, широко відомого в Україні й поза її межами, його картини виставляются, продаються й колекціонуються по всьому світові. 2011 року на аукціоні Philips його полотно “Кінь. Ніч” було продано за $121 343 – Анатолій Криволап офіційно став найдорожчим і найуспішнішим художником України.

“Колір – моя мова”

Кольорові сполучення – це нервові клітини, які створюють відчуття. Живописець відчуває і реагує фарбами. Вичавлюючи з тюбика фарбу, вже отримуєш певні враження, розмішуючи – одержуєш кольорові плями, які міняють цей спект відчуттів. Реалізуючі на полотні первинне відчуття, завжди пріходиш до іншого, глибшого, масштабнішого. Завдання художника полягає в тому щоб уловити, утримати й точно вибудувати відчуття на полотні.

“Майстерня – храм”

За своє життя змінив багато майстерень. Найдовше працював у бойлерній житлового будинку на Нивках. Останні п’ятнадцять років маю мансардні майстерні у власному домі в Засупоївці. Міська майстерня розташована в художньому осередку Києва – на Андріївському узвозі. Чітко відмежовую майстерню від реального життя – це для мене храм, призначений виключно для роботи й творчості.

“Я – українець”

Маю за плечима півтора десятки персональних та групових виставок за кордоном і десятки проданих міжнародним колекціонерам полотен, але жити й малювити можу тільки Україну й тільки в Україні.

“Собаки – вірні друзі”

Вважаю за щастя мати можливість тримати великих собак – завдяки просторам Засупоївки моїм трьом лабрадорам є де розгулятися, побешкетувати, пострибати в снігу взимку й покупатися в озері влітку. Вони ділять зі мною кожну зміну мого настрою – чи то піднесення, чи меланхолію, вони з радістю складають мені компанію, коли я досліджую околиці в пошуках нових вражень і завжди залишаються вірними й люблячими друзями. 

“Художник – егоїстична істота”

Я ніколи не приховував того, що я егоїст – це досить помітно і з мого способу життя, і з моїх відносин з мистецтвом і людьми. Я не дуже вмію й дуже не хочу займатися чимось іншим, окрім живопису. Славнозвісний цвях у стіну забити можу, але краще нехай побутом займаються інші люди. Кожному своє робити – і в роботі, і в родині.

“Гармонія – запорука всього”

Головне в усьому – знайти внутрішню гармонію, мати відчуття балансу в усьому. Можна бути монахом чи безхатченком, не маючи нічого матеріального, але жити у ладу з собою. А можна мати найрізноманітніші мирські блага, але страждати від внутрішньої нерівноваги, що пригнічуватиме душу й тіло.

“Моє натхнення – від природи”

Справжній художник народжується з натхненням, воно закладається в людину на генетичному рівні. Моя постійна муза й щоденна пристрасть – це природа, яка живить уяву й дає наснагу.